28 липня 2025 року ми вперше відзначаємо День пам’яті Захисників і Захисниць, добровольців, а також цивільних осіб, які загинули, були закатовані чи страчені під час перебування у полоні — це день, коли час завмирає. Бо слова тут слабкі. Бо жодне "співчуваємо" не зрівняється з болем матерів, які більше ніколи не побачать своїх дітей.

Сьогодні ми згадуємо тих, хто загинув не просто за Україну — а за людську гідність, за право бути вільними, за можливість називати чорне — чорним, а війну — війною. Вони не зламалися в полоні. Їх убили, але не перемогли.

Рік тому окупанти вчинили масове вбивство українських військовополонених, які пройшли пекло «Азовсталі», але не здались.

Це було не просто воєнним злочином. Це була спроба зламати дух України, стерти пам’ять. Але їм це не вдалося. Бо навіть попіл героїв кричить правду. Бо ми пам’ятаємо.

Ми маємо говорити правду — про мужність, про стійкість, про біль, і про безцінність кожного життя, покладеного за нашу свободу.

Ми зобов’язані не мовчати. Не забувати. Не звикати. Бо поки ми пам’ятаємо — вони живі. Поки ми боремось — їхня смерть не була даремною. Поки ми стоїмо — Україна стоїть.

Ми вшановуємо не лише їхню смерть, а й їхню силу, вибір, їхню Людяність, що залишилася з ними навіть у найтемніших катівнях.

Вшановуємо кожного, чиє ім’я сьогодні не на могильній плиті, а в наших серцях.

Давайте схилимо голови. Не лише на хвилину мовчання. А на хвилину вдячності. А далі — піднімемося. Бо боротьба триває. І наша пам’ять — це теж зброя. Слава Україні! Героям Слава!

З Україною в серці, з вірою в ПЕРЕМОГУ.

Заступник голови Берестинської районної ради Тетяна ДУРАЧЕВСЬКА.