Сьогодні ми відзначаємо Національний день молитви в особливому, болісному й водночас незламному вимірі — чотири роки повномасштабної війни, дванадцять років із дня окупації Криму. Це роки втрат і випробувань. Але це й роки, коли молитва стала не просто традицією — вона стала нашим серцем, нашим подихом, нашим внутрішнім щитом.
Молитва сьогодні — це не лише слова, вимовлені в храмі. Це стислий кулак воїна перед боєм. Це очі матері, підняті до неба. Це дитяче прохання про тата, який має повернутися. Це спільне «Амінь» у темряві укриттів, що звучить сильніше за сирени. Це віра, яка не дозволила нам упасти тоді, коли, здавалося, сил більше немає.
Ми вистояли. Ми тримаємося. Ми боремося. І ми переможемо.
Бо наша сила — не лише в зброї. Вона в правді. У гідності. У пам’яті про кожного, хто віддав життя за свободу. У єдності, яка міцніша за будь-які ракети. У переконанні, що світло завжди перемагає темряву.
У цей день ми молимося:
За тих, хто вже дивиться на нас із небес — їхня жертва не була марною. Вона стала фундаментом нашої майбутньої перемоги.
За наших захисників — щоб Господь укріпив їхні руки й серця, зберіг їхні життя та повернув додому.
За полонених і зниклих безвісти — щоб кожна родина дочекалася свого.
За наших дітей — щоб вони росли під мирним небом вільної України.
За перемогу — не як мрію, а як неминучість. Як історичну справедливість. Як результат нашої стійкості.
Нас хотіли зламати — але ми стали міцнішими. Нас хотіли роз’єднати — але ми стали єдиними. Нас хотіли залякати — але ми піднялися.
Сьогодні, де б ви не були — в Україні чи за її межами — зупиніться на мить. Схиліть голову. Піднесіть серце. Нехай наша спільна молитва стане голосом нації, що знає: правда переможе, свобода переможе, Україна переможе!
З Україною в серці, з вірою в ПЕРЕМОГУ.
Заступник голови Берестинської районної ради Тетяна ДУРАЧЕВСЬКА.